Солом'янська районна в місті Києві державна адміністрація

Новини

03-02-2009 СПЕЦІАЛЬНА ДОПОВІДЬ УПОВНОВАЖЕНОГО
СПЕЦІАЛЬНА ДОПОВІДЬ УПОВНОВАЖЕНОГО
ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ З ПРАВ ЛЮДИНИ
“Стан дотримання Україною міжнародних
стандартів у галузі прав і свобод людини”
Запровадження єдиної світової системи захисту прав і свобод людини стало одним із найважливіших завдань створеної після завершення Другої світової вій-ни Організації Об’єднаних Націй, одним із засновників якої є Україна.
Як було визначено у Статуті Організації Об’єднаних Націй, серед цілей діяль-ності ООН – міжнародне співробітництво для сприяння загальній повазі та дотриманню прав людини і основних свобод для всіх.
Створення такої системи захисту передбачало не лише формування системи міжнародного права шляхом прийняття зобов’язань країнами-членами ООН че-рез міжнародні багатосторонні та двосторонні угоди, а й побудову міжнародного механізму, який забезпечував би контроль за виконанням цих зобов’язань у галу-зі прав людини.
Наріжним каменем у побудові міжнародної системи захисту прав людини стало прийняття Генеральною Асамблеєю ООН у 1948 р. Загальної декларації прав людини. Цей документ фактично став маніфестом людства щодо необхід-ності забезпечення прав людини. Це був один із найважливіших висновків за на-слідками Другої світової війни. І хоча положення цієї Декларації мають рекомен-даційний характер, вони були покладені в основу розбудови всієї системи міжна-родного законодавства в царині прав і свобод людини.
У 1966 р. ГА ООН ухвалила Міжнародний пакт про громадянські і полі-тичні права та Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні пра-ва, які разом із Загальною декларацією прав людини та двома додатковими про-токолами до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права склали Міжнародний білль про права людини.
Обидва пакти є міжнародно-правовими договорами. Їх особливість полягає в тому, що коли держави, які є членами Організації Об’єднаних Націй чи які ними ще не стали, ратифікують пакт і стають його “державами-учасницями”, вони до-бровільно беруть на себе ряд юридичних зобов’язань із захисту прав, що містять-ся у відповідному тексті прав і норм, а також сумлінно забезпечувати відповід-ність національних законів своїм міжнародним зобов’язанням. Таким чином, ра-тифікація договорів у галузі прав людини передбачає відповідальність та підзвіт-ність держави в цих питаннях як перед міжнародним співтовариством та перед іншими державами, що ратифікували ці документи, так і перед своїми громадя-нами й іншими особами, що проживають на її території.
Уповноважений з прав людини вважає, що саме це є принциповим момен-том у створеній системі міжнародних стандартів з прав людини. Проте відповідальне ставлення до цього факту, на жаль, ще не стало нормою в на-шій країні ні для державних органів, ні для громадянського суспільства. Це робить актуальним постійний моніторинг стану дотримання Україною міжнародних стандартів з прав людини.
Прийняті пакти запроваджували також конкретні механізми контролю за за-хистом відповідних прав: Міжнародний пакт про громадянські і політичні права став основою для створення окремого органу ООН – Комітету з прав лю-дини (1976 р.), на який було покладено здійснення нагляду за дотриманням зо-бов’язань, узятих державами–учасницями договору. А відповідно до Міжнарод-ного пакту про економічні, соціальні і культурні права повноваження щодо здійснення моніторингу виконання зобов’язань надавалися існуючому органу ООН – Економічній і соціальній раді. Лише в 1985 р. було створено окремий Комітет з економічних, соціальних та культурних прав.
Крім того, Генеральною Асамблеєю ООН було прийнято низку універсальних конвенцій. Зокрема, у 1965 р. ухвалена Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, в 1979 р. – Конвенція про ліквідацію всіх форм дис-кримінації щодо жінок, у 1984 р. – Конвенція проти катувань та інших жорс-токих, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і по-карання, в 1989 р. – Конвенція про права дитини, в 1990 р. – Міжнародна конве-нція про захист прав всіх трудящих-мігрантів та членів їх сімей, у 2006 р. – Конвенція ООН про права інвалідів та Міжнародна конвенція про захист усіх осіб від насильницьких зникнень.Цими конвенціями передбачається створення відповідних конвенційних комітетів. У 1970 р. було створено відповідний конве-нційний комітет – Комітет з ліквідації расової дискримінації, у 1982 р. – Комі-тет з ліквідації дискримінації щодо жінок, у 1987 р. – Комітет проти кату-вань, у 1991 р. – Комітет з прав дитини і у 2003 р. – Комітет з захисту прав всіх трудящих мігрантів та членів їх сімей, у 2008 р. – Комітет з прав інвалі-дів.
Конвенційні комітети утворюють систему конвенційних органів ООН. Усі держави, що ратифікували ці пакти та конвенції або приєдналися до них, зо-бов’язані надавати відповідним комітетам доповіді про вжиті ними заходи щодо втілення у життя прав, закріплених у пактах та конвенціях, та про прогрес, дося-гнутий ними у використанні цих прав. Конвенційні органи обираються з пред-ставників цих держав. Члени комітетів не отримують вказівок ззовні. Вони не можуть бути звільнені від виконання власних обов’язків або замінені без власної згоди. Конвенційні комітети розглядають доповіді держав і дають свою оцінку діяльності кожної з них з погляду ефективності виконання взятих зобов’язань, а також розробляють рекомендації.
Після аналізу наданих державами доповідей комітети приймають заключні за-уваження. Хоча з юридичного погляду вони не мають обов’язкової сили, але ві-дображають думку єдиного експертного органу, здатного ухвалювати такі поста-нови стосовно стану виконання державою-учасницею своїх зобов’язань відпові-дно до підписаної конвенції чи пакту. Тому, як правило, держави-учасниці вно-сять зміни до свого законодавства та правозастосовної практики на підста-ві заключних зауважень конвенційних комітетів.
Міжнародний пакт про громадянські і політичні права та частина конвенцій передбачають, що будь-яка держава-учасниця може подати до відповідного ко-мітету повідомлення з приводу того, що інша держава-учасниця не виконує вла-сних зобов’язань за пактом чи конвенцією. Подання таких скарг можливе лише в тих випадках, коли обидві сторони визнали компетенцію Комітету отримувати та розглядати такі повідом¬лення.
Україна ратифікувала Міжнародний пакт про громадянські і політичні права та Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права у 1973 р., Мі-жнародну конвенцію про ліквідацію всіх форм расової дискримінації у 1969 р., Конвенцію ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок у 1981 р., Конвенцію проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання у 1987 р., Конвенцію про права дитини у 1991 р. Проте Міжнародна конвенція про захист прав всіх тру-дящих-мігрантів та членів їх сімей (1990 р.), Конвенція ООН про права інвалідів (2006 р.) та Міжнародна конвенція про захист усіх осіб від насильницьких зник-нень (2006 р.) Україною досі не ратифіковані.
Таким чином, Україна взяла на себе зобов’язання надавати більшості конвен-ційних органів доповіді про дотримання прав і свобод, передбачених універсаль-ними конвенціями ООН, і виконувати зауваження цих органів, а також брати участь у інших формах міжнародного контролю. Відповідно до Статуту ООН і Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. Україна має сумлінно виконувати чинні договори, учасницею яких вона є, а також дотриму-ватися всіх загальновизнаних норм міжнародного права у галузі прав і свобод людини. Зокрема, згідно з Міжнародними пактами про права людини Україна зобов’язалася привести своє законодавство у відповідність до міжнародних стан-дартів, закріплених у цих пактах.
Відповідно до Закону України “Про правонаступництво України” від 12 ве-ресня 1991 р. Україна підтвердила свої зобов’язання за міжнародними договора-ми, укладеними Українською РСР до проголошення незалежності України, а та-кож те, що Україна є правонаступницею прав і обов’язків за міжнародними дого-ворами Союзу РСР, які не суперечать Конституції України та інтересам респуб-ліки. Таким чином, Україна визнала свої зобов’язання і стосовно зауважень та рекомендацій конвенційних органів ООН.
З набуттям Україною незалежності було проголошено необхідність її побудо-ви як правової держави, орієнтованої на загальнолюдські цінності. Це стало принциповим напрямом розвитку України на засадах демократичної держави і необхідною умовою входження України до європейської та світової спільноти. У період до прийняття у 1996 р. Конституції України виконання країною зо-бов’язань за міжнародними договорами визначалося законами України “Про дію міжнародних договорів на території України” 1992 р. та “Про міжнародні до-говори України” 1994 р.
Ухвалення Верховною Радою України нової Конституції країни відкрило су-часний етап виконання зауважень та рекомендацій конвенційних органів ООН. Основним Законом України передбачено дійовий механізм виконання міжнарод-них зобов’язань. У ст. 9 Конституції встановлено конституційний принцип, згід-но з яким чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Здійснення на практиці цього принципу означає реальну інкорпорацію норм мі-жнародного права в національне законодавство України.
Контроль за виконанням міжнародних договорів України здійснює Міністер-ство закордонних справ України та Міністерство юстиції, які також відпові-дають за своєчасну підготовку і передачу конвенційним органам періодичних доповідей нашої держави, надають рекомендації щодо відповідності їх текстів вимогам цих органів, у межах своєї компетенції готують окремі розділи зазначе-них доповідей, а також у складі делегації України забезпечують представлення державних інтересів під час розгляду доповідей на засіданнях конвенційних ор-ганів ООН.
Важливим елементом конституційної системи контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини, у тому числі впровадженням міжна-родних стандартів у цій галузі, стало створення відповідно до ст.101 Основ-ного Закону країни Уповноваженого Верховної Ради України з прав люди-ни. До речі, до необхідності запровадження у країні інституту Омбудсмана неод-норазово приверталась увага України в рекомендаціях конвенційних органів ООН.
Треба зазначити, що згідно зі ст.19 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, і це є характерною особливістю націо-нального законодавства, Уповноважений бере участь у підготовці доповідей з прав людини, які подаються Україною в міжнародні організації згідно з чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Ра-дою України.
Проте, хоча участь Уповноваженого з прав людини у підготовці доповідей України конвенційним органам ООН була конкретно передбачена чинним зако-нодавством, виконавча влада, насамперед у особі Міністерства юстиції та Мініс-терства закордонних справ, спочатку не вважала доцільним долучати Уповнова-женого до контролю за їхньою підготовкою.
Тому Уповноваженому для здійснення цього права довелося подолати неаби-який спротив чиновників, звертатися навіть безпосередньо до Прем'єр-міністра України. Причиною цього було те, що під час підготовки конвенційних допові-дей виконавча влада, як правило, намагалася підлакувати дійсність та приховати недоліки щодо дотримання прав і свобод людини в країні. Уповноважений прин-ципово не погоджувалася з такою практикою.
Вже в першій Щорічній доповіді Уповноваженого про стан дотримання та захисту прав і свобод людини було зроблено детальний моніторинг підготовки доповідей з прав людини до міжнародних конвенційних органів. Цей моніто-ринг Уповноваженого з прав людини засвідчив, що рекомендації комітетів ООН виконуються у кращому разі лише частково, а то й зовсім не викону-ються. На думку Уповноваженого, загальним зауваженням до підготовки допо-відей від України у конвенційні органи ООН було їх недостатнє статистичне за-безпечення і відсутність у країні освітянських програм щодо міжнародних стан-дартів прав людини. Особливе занепокоєння в Уповноваженого викликало те, що ці зауваження і пропозиції залишилися терра інкогніта для громадян Украї-ни.
Уповноваженим, крім активної участі у підготовці доповідей з прав людини, також було прийнято рішення щодо участі Уповноваженого та його представни-ків як незалежної сторони у процесі безпосереднього заслуховування доповідей України в конвенційних органах ООН. Уповноважений переконана, що це дає змогу забезпечити об'єктивність оцінки зробленої Україною як державою-учасницею доповіді, одночасно уникнути критиканства, доповнюючи представ-ників держави конструктивними пропозиціями щодо удосконалення дій уряду, спрямованих на виконання міжнародних зобов'язань України у забезпеченні прав та свобод людини. Цим позиція Уповноваженого істотно відрізняється від участі окремих неурядових організацій України під час заслуховування доповідей у конвенційних органах ООН, які базують свої повідомлення насамперед на нега-тивних прикладах.
Водночас Уповноважений змушена привернути увагу до того, що в ООН поки що не склалася системна практика залучення національних Омбудсманів до за-слуховування урядових доповідей у конвенційних органах. У різних конвенцій-них комітетах форма участі Омбудсмана та його представників тлумачиться по-різному. Так, в одних комітетах, наприклад у Комітеті з прав людини, створю-ється сприятлива можливість участі Омбудсмана, а в інших, як, наприклад, у Ко-мітеті з економічних, соціальних та культурних прав, процедура участі Уповно-важеного була до останнього часу фактично не визначеною. Це, на думку україн-ського Омбудсмана, зменшує ефективність впливу національних Омбудсманів як на якість підготовки конвенційних доповідей, так і на виконання пропозицій та зауважень конвенційних органів.
З метою підвищення професійного рівня представників України в підготовці та захисті доповідей конвенційним органам ООН Уповноваженим разом з Пред-ставництвом ООН в Україні було проведено низку семінарів за участю експерта Комітету ООН з прав людини Романа Вєружевського щодо функціонування кон-венційних органів ООН, особливостей підготовки періодичних доповідей держа-вами-учасницями, розгляду скарг. Семінари проведені як для працівників Секре-таріату Уповноваженого з прав людини, так і для представників профільних мі-ністерств та відомств, відповідальних за безпосередню підготовку періодичних доповідей.
Пекучою проблемою, як наголошено Уповноваженим у першій Щорічній до-повіді, залишається поширення інформації в українському суспільстві стосо-вно пропозицій та зауважень конвенційних органів. Це є не лише важливою передумовою для сприйняття та поглиблення правосвідомості населення України щодо обов’язків держави по їх дотриманню, а й створює умови для контролю за діями держави по забезпеченню прав і свобод людини відповідно до міжна-родних стандартів з боку громадянського суспільства.
Проте, попри постійну критику України щодо цього питання безпосередньо конвенційними органами, в країні багато років нічого так і не було зроблено для оприлюднення цих зауважень.
Тому не випадково широкої громадської підтримки набула ініціатива Упо-вноваженого щодо публікації спеціального видання “Заключні зауваження та рекомендації конвенційних органів ООН щодо доповідей України у сфері до-тримання прав людини” трьома мовами – українською, російською та анг-лійською, здійсненого у 2004 р. за підтримки Представництва ООН в Україні. Це унікальне видання, яке не має світових аналогів, зокрема, надало можливість громадянам України, неурядовим організаціям, профспілкам та ЗМІ ознайомити-ся з конвенційними документами, до яких приєдналась Україна і, таким чином, узяла на себе додаткові зобов’язання у захисті прав і свобод людини. Але, голов-не, в цьому виданні вперше були опубліковані зауваження і рекомендації кон-венційних комітетів ООН, які Україна має виконувати як держава-учасниця.
Таким чином, дії державних органів та контрольні функції комітетів ООН стали прозорими для всіх громадян України, що є важливою передумовою сві-домої участі громадянського суспільства у контролі за діяльністю держави щодо забезпечення і захисту прав та свобод людини.
Завдяки наполегливим діям Уповноваженого питання координації дій вико-навчої влади, насамперед Кабінету Міністрів України, Міністерства юстиції України, Міністерства закордонних справ України, з Уповноваженим щодо під-готовки доповідей України конвенційним органам ООН протягом останніх років значно поліпшилось.
У процесі підготовки цих доповідей від органів виконавчої влади до Уповно-важеного завчасно надходять прохання направити зауваження та пропозиції українського Омбудсмана щодо конкретних конвенційних доповідей. Зокрема, Міністерство праці та соціальної політики України зверталося до Уповноважено-го щодо пропозицій до п’ятої періодичної доповіді, яку було подано до Комітету з економічних, соціальних та культурних прав, Державний комітет України у справах національностей та міграції – щодо пропозицій до сімнадцятої та вісім-надцятої періодичних доповідей, які було подано до Комітету ООН з ліквідації расової дискримінації, тощо.
Завдяки співпраці з центральними органами виконавчої влади і Постійним представництвом України в ООН та інших міжнародних органах у Женеві нала-годжено своєчасне залучення Уповноваженого та його представників до проце-дури розгляду цих доповідей конвенційними комітетами ООН.
Попри наявність позитивних кроків у цих напрямах, Уповноважений з прав людини вважає, що системний аналіз стану виконання Україною зо-бов’язань, які випливають із заключних зауважень та рекомендацій конвен-ційних комітетів ООН, а також сприяння їхньому широкому оприлюдненню має стати одним із найважливіших завдань української влади.

І. Виконання Україною зауважень та рекомендацій
Комітету ООН з прав людини
У першій Щорічній доповіді Уповноваженого зазначалося, що у 1994 р. Укра-їна подала до Комітету ООН з прав людини четверту періодичну доповідь, яку розглянуто в 1995 р., а у вересні 1999 р. Україною було подано п’яту періодичну доповідь. Ця доповідь була розглянута Комітетом ООН у жовтні 2001 р. У 2005 р. подано шосту періодичну доповідь, яку розглянуто у жовтні 2006 р. Тер-мін подання до Комітету ООН наступної – сьомої періодичної доповіді України – листопад 2011 р.
Рекомендації Комітету ООН за результатами розгляду четвертої періо-дичної доповіді України констатували передусім проблеми, пов’язані із необхід-ністю розбудови правового поля держави відповідно до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та інших визнаних Україною міжнародних стандартів: здійснення конституційної реформи, ухвалення нових кодексів та законів, у тому числі створення незалежного органу для моніторингу вико-нання законів відповідно до зобов’язань України за різними договорами з прав людини, учасницею яких вона є, а також для розгляду скарг від окремих осіб – Омбудсмана.
Україна активно запроваджувала ці рекомендації. Як зазначалось у п’ятій пе-ріодичній доповіді України, до законодавства країни, зокрема до Конституції України, була імплементована ціла низка міжнародних стандартів з прав людини, було створено інституцію українського Омбудсмана – Уповноваженого Верхов-ної Ради України з прав людини, а також ухвалено нові закони України: “Про біженців”, “Про імміграцію”, “Про громадянство України” та декриміналізована дифамація.
Проте Україні значною мірою не вдалося виконати рекомендації Коміте-ту ООН. Особливо в частині, що стосується зобов’язань щодо забезпечення прав жінок та подолання у суспільстві явищ ксенофобії, а також стосовно створення гідних умов тримання ув’язнених та недопущення застосування тортур.
Враховуючи важливість подальшого впровадження для країни міжнародних стандартів з прав людини, Уповноважений особисто взяла участь у представ-ленні п’ятої періодичної доповіді України на засіданні Комітету ООН у жов-тні 2001 р. У своїх виступах під час представлення доповіді Уповноважений за-значила наявність дуже серйозних проблем з дотриманням прав і свобод людини в Україні. Так, увага членів Комітету ООН була привернута до того, що найгост-рішою проблемою, яка не дозволяє на належному рівні забезпечити виконання Україною зобов’язань, визначених Пактом, є проблема бідності. Її наслідком стало катастрофічне зменшення населення країни. Завдяки зусиллям Уповнова-женого проблема бідності була визнана на державному рівні, й розпочато систе-мні дії уряду щодо її подолання.
Бідність також штовхає людей на пошуки кращої долі за кордоном, тобто створює умови для поширення масової трудової міграції та пов’язаних з нею гос-трих проблем: торгівлі людьми, зокрема дітьми та жінками, проституції та низки інших проблем, гострота яких у суспільстві була усвідомлена після відповідного аналізу стану справ, здійсненого Уповноваженим, та його активної протидії най-більш кричущим їх проявам.
Особлива увага членів Комітету ООН була привернута до проблеми тортур та проявів насильства до осіб, позбавлених волі, що, на жаль, залишається до-сить поширеним явищем в Україні. Уповноважений ознайомила членів Комітету ООН з рекомендаціями у подоланні цих явищ, які були внесені під час представ-лення у парламенті Щорічної доповіді Уповноваженого. Члени Комітету ООН були поінформовані про складний шлях становлення інституту Уповноваженого з прав людини після його створення у 1998 р., необхідність подолання стереоти-пів у керівників державних органів стосовно прав людини і функцій Уповнова-женого, проблеми організації роботи Секретаріату Омбудсмана.
Водночас Уповноваженим було показано позитивні зміни, досягнуті країною у захисті прав і свобод людини, а також зроблено наголос на тих заходах, яких вживатиме країна для подолання існуючих негативних явищ щодо забезпечення прав людини.
Тому не випадково Комітет ООН за наслідками розгляду п’ятої періодич-ної доповіді України відзначив досягнутий прогрес у виконанні Міжнародного пакту про громадянські і політичні права: ухвалення нової Конституції, скасу-вання смертної кари, реформування законодавства, створення Конституційного Суду, системи апеляційних судів, ухвалення нового Кримінального кодексу. Особливо відзначалася важливість створення інституту Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини як важливого інструменту забезпе-чення Україною зобов’язань щодо виконання Пакту.
У заключних зауваженнях за результатами розгляду цієї доповіді у 2001 р. уже йшлося про проблеми, які безпосередньо пов’язані із станом виконання Україною зобов’язань відповідно до Міжнародного пакту про громадянські і по-літичні права. Так, члени Комітету ООН відзначали певні проблеми із виконан-ням Пакту щодо неприпустимості застосування катувань і жорстокого, не-людського та негідного поводження або покарання ув’язнених працівниками правоохоронних органів, знущання над молодими солдатами Збройних Сил з боку тих, термін служби яких наближається до завершення (так звана діді-вщина), торгівлі людьми та дискримінації жінок, переслідування журналіс-тів, осіб, які належать до національних меншин тощо.
Комітет ООН визначив ряд рекомендацій щодо відповідних дій влади з метою їх вирішення відповідно до вимог Пакту, які зобов’язували Україну вжити відпо-відних заходів для виконання своїх зобов’язань, зокрема забезпечити Секрета-ріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (Омбудсмана) відповідними фахівцями й матеріальними ресурсами, щоб дати змогу йому ефективно виконувати свою роботу.
Як засвідчує моніторинг Уповноваженого, з метою виконання рекомендацій Комітету ООН, висловлених при представленні п’ятої періодичної доповіді, дер-жавними органами України було здійснено ряд важливих кроків.
Так, за період після представлення п’ятої періодичної доповіді в жовтні 2001 р. Україна дала згоду на обов’язковість низки інструментів універсального характеру у галузі прав людини: Конвенції про статус біженців і Протоколу про статус біженців (Закон про приєднання від 10 січня 2002 р.); Факультативного протоколу до Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (ра-тифікований 3 квітня 2003 р.) тощо. У лютому 2006 р. Україна також стала стороною Протоколу №12 до Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у якому проголошується загальна заборона дискримі-нації.
У вересні 2005 р. набрали чинності нові Цивільний процесуальний кодекс України та Кодекс адміністративного судочинства України. Останнім, до речі, передбачено створення нових судів – адміністративних, мета яких, зок-рема, полягає у покаранні за порушення прав людини, що скоюються співробіт-никами правоохоронних органів. Здійснено демілітаризацію кримінально-виконавчої системи, зокрема, з листопада 2005 р. вакантні посади заміщуються виключно цивільними працівниками. Її виведено з підпорядкування силового відомства – Міністерства внутрішніх справ, а в травні 2006 р. прийнято постано-ву Кабінету Міністрів України, у якій передбачено, що діяльність Державного департаменту України з питань виконання покарань тепер спрямовується і коор-динується Кабінетом Міністрів України через міністра юстиції.
29 червня 2005 р. Уповноваженим з прав людини Президентові України бу-ло внесене аргументоване подання про необхідність підписання та ратифі-кації Факультативного протоколу до Конвенції ООН проти катувань. Того ж року за дорученням Президента України цей протокол було підписано в Нью-Йорку постійним представником України при ООН Валерієм Кучинсь-ким. 21 липня 2006 р. за безпосередньої участі Уповноваженого з прав люди-ни Верховна Рада України розглянула питання про ратифікацію і ухвалила Факультативний протокол до Конвенції проти катувань та інших жорсто-ких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання. Протокол набрав чинності у вересні того ж року і є віднині не-від’ємною складовою національного законодавства України. У серпні 2006 р. затверджена п’ятирічна програма, реалізація якої дасть змогу значно поліпшити умови у в’язницях та центрах тримання позбавлених волі і бюджет якої стано-вить 2 млрд грн.
Уряд розробив десятирічний план дій щодо реформування судової системи. У липні 2006 р. було прийнято новий закон, відповідно до якого всі постанови національних судів повинні публікуватися в Інтернеті.
Стан виконання зазначених рекомендацій став предметом ретельного звіту України при представленні Комітету ООН шостої періодичної доповіді у жовтні 2006 р.
Делегація Уповноваженого з прав людини, яка взяла участь у представ-ленні Україною шостої періодичної доповіді, привернула увагу членів Коміте-ту до тих заходів, які робилися в країні щодо виконання попередніх рекоменда-цій Комітету. Так, їх було ознайомлено з підготовленим Уповноваженим видан-ням заключних зауважень конвенційних органів щодо України трьома мовами, у тому числі зроблених і під час представлення п’ятої періодичної доповіді Украї-ни Комітету ООН з прав людини. Також було поінформовано про ініційовані Уповноваженим з прав людини у парламенті пропозиції про внесення змін до ст.29 Конституції України щодо скорочення терміну тримання під вартою як тимчасового запобіжного заходу із 72 до 48 годин відповідно до рекоменда-цій, сформульованих Комітетом після розгляду п’ятої періодичної доповіді Укра-їни. Це дало б змогу скасувати положення цієї статті, які є несумісними із ст.9 Пакту. Проте поки що ці зміни до Конституції України не внесено.
Для більш конкретного ознайомлення зі станом дотримання прав окремих ка-тегорій населення членам Комітету ООН були надані спеціальні доповіді Упо-вноваженого з прав людини щодо захисту прав українських громадян за кор-доном та захисту прав і свобод національних меншин в Україні. У цих допові-дях, зокрема, законодавчому та виконавчим органам Уповноваженим були за-пропоновані шляхи вирішення питань посилення захисту прав зазначених кате-горій населення.
Водночас Уповноважений з прав людини вважає, що до цього часу не вда-лося забезпечити виконання низки важливих рекомендацій Комітету ООН: зберігається практика застосування тортур та дій, що принижують гід-ність людини, у місцях позбавлення волі, не вдалося зупинити наростання епідемій ВІЛ/СНІДу, туберкульозу та гепатиту в пенітенціарних закладах України – все це свідчить про необхідність термінових дій щодо створення державного незалежного превентивного механізму із запобігання тортурам; і надалі залишається гострою проблема корупції в судах, що робить нагаль-ною потребу продовження судової реформи; триває практика повернення біженців до країн походження, попри реальну загрозу їхньому життю та здоров’ю з боку влади; за всіх позитивних тенденцій зберігається практика “дідівщини” у Збройних Силах України; у країні загострюються проблеми ксенофобії, расизму та антисемітизму; надалі залишається незначною час-тка жінок на керівних посадах в уряді та органах державної влади.
Комітет ООН визначив термін усунення цих та інших порушень вимог Конве-нції, а також виконання його рекомендацій до листопада 2011 р., коли планується розглянути наступну доповідь України. Уповноваженим протягом цього часу буде продовжено моніторинг процесу реалізації рекомендацій Комітету ООН з прав людини.

ІІ. Виконання Україною зауважень та рекомендацій
Комітету ООН з економічних, соціальних і культурних прав
Україна подала до Комітету ООН з економічних, соціальних і культурних прав у 1994 р. третю періодичну доповідь, яку розглянуто у 1995 р. У 1999 р. по-дано четверту періодичну доповідь України, яку розглянуто у серпні 2001 р. У 2005 р. подано п’яту періодичну доповідь України, яку розглянуто у листопаді 2007 р. Термін подання до Комітету ООН шостої періодичної доповіді – червень 2011 р.
Висловлюючи свої зауваження до третьої періодичної доповіді України, Комітет ООН звернув увагу на те, що це перша з представлених йому доповідей нашої держави після здобуття нею незалежності, і головні проблеми щодо пору-шення економічних, соціальних і культурних прав є безпосереднім наслідком ринкової трансформації економіки: безробіття, масове зубожіння населення та інше. При цьому Комітет ООН звернув увагу на те, що якраз залишки тієї сис-теми соціального забезпечення, яка руйнувалась під час ринкових трансфор-мацій, були найбільшими досягненнями у забезпеченні прав, що визначені Міжнародним пактом про економічні, соціальні і культурні права: соціальні пільги, безоплатна початкова освіта, охорона здоров’я та інше. Слід звернути увагу на те, що комітет висловив стурбованість можливими дискримінаційними наслідками такого соціального досягнення попередніх часів, як вихід жінок на пенсію на п’ять років раніше від чоловіків у нових суспільних умовах конкурен-тних відносин та руйнації системи захисту людей похилого віку через пенсії.
Одночасно Комітет ООН звернув увагу на загострення проблем, зокрема, пов’язаних уже із сучасним етапом розвитку України: зростання дискримінації стосовно жінок у всіх сферах соціально-економічного життя, побутового насиль-ства щодо жінок; надмірно широке коло галузей та інших видів найманої праці, в яких забороняється створювати профспілки; офіційні обмеження права на страйк.
Уже в 1995 р. Комітет ООН рекомендував Україні як державі-учасниці вжити конкретних законодавчих заходів з метою заборони всіх форм дис-кримінації за ознакою статі й докласти зусиль, зокрема й у рамках системи освіти, для сприяння поінформованості та розуміння жінками прав людини, а також створити установи для забезпечення захисту й надання допомоги жертвам насильства та дискримінації.
Комітет ООН звернув особливу увагу на необхідність створення Українського національного центру з прав людини та його технічного забезпечення.
Уповноважений з прав людини змушена констатувати, що майже всі ці рекомендації Комітету ООН Україною фактично були проігноровані.
Тому про переважну більшість цих проблем знову було наголошено Коміте-том ООН при розгляді четвертої періодичної доповіді України у 2001 р. У своїх зауваженнях і рекомендаціях до цієї доповіді Комітет ООН безпосеред-ньо визначив, що перехід держави-учасниці до ринкової економіки негативно вплинув на реалізацію та здійснення прав, передбачених у Міжнародному па-кті, призвів до високого рівня бідності переважної більшості населення. Си-туація загострилася насамперед через політику держави-учасниці у сфері прива-тизації, високий рівень безробіття, низький рівень пенсій та заробітних плат, зо-крема, встановлений законодавством розмір мінімальної заробітної плати, що є нижчим за визначений прожитковий мінімум, а також через дефіцит житла.
Дуже важливою рекомендацією Комітету ООН стало зобов’язання Україні: проаналізувати власну політику економічних реформ, беручи до уваги її вплив на рівень бідності у країні, а також здійснити кроки для приведення такої політики у відповідність до передбачених гарантій економічних, соціальних та культурних прав найбільш незахищених груп суспільства. Комітет ООН також рекомендував Україні розробити шляхом відкритого консультативного процесу національний план дій, спрямований на імплементацію її зобов’язань, узятих відповідно до міжнародних документів з прав людини, зокрема відповід-но до Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права.
Комітет ООН знову звернув увагу держави на необхідність підтримки дія-льності нещодавно створеної інституції Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини як одного із найважливіших суспільних інструмен-тів захисту прав знедоленої більшості населення України.
Важливою є також вимога Комітету ООН забезпечити значне поширення в українському суспільстві своїх заключних висновків як передумови громадсько-го контролю за виконанням державою своїх зобов'язань.
Моніторинг, здійснений Уповноваженим з прав людини, засвідчує, що Україною на виконання зазначених зауважень і рекомендацій під час заслу-ховування четвертої періодичної доповіді було здійснено низку заходів.
З 2001 р. Україною реалізується Стратегія подолання бідності, відповідно до якої розроблено Комплексну програму реалізації цієї стратегії, відповідно до якої щорічно урядом затверджуються плани заходів. У результаті виконання Державної програми зайнятості населення на 2001–2004 роки за чотири роки бу-ло розширено можливості для працевлаштування за рахунок створення робочих місць для понад 2,3 млн осіб. Державі вдалося досягти зменшення рівня заборго-ваності із заробітної плати. У листопаді 2004 р. Україна ратифікувала Конвен-цію МОП №181 про інспекцію праці (1947 р.). У вересні 2005 р. ухвалено Закон України “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”, яким безпосередньо передбачено запровадження ґендерних підходів у державну політику.
Також 14 вересня 2006 р. Україною ратифікована переглянута Європейська соціальна хартія, внесено зміни до Кодексу законів про працю України, що за-бороняють ґендерну дискримінацію при влаштуванні на роботу та оплаті праці, запроваджено чотиривідсоткову квоту для надання роботи на всіх підприєм-ствах особам з обмеженими можливостями, значно збільшено державне фі-нансування боротьби з ВІЛ/СНІДом, а також підвищено увагу до профілактики ВІЛ/СНІДу в Національній програмі “АнтиСНІД” (2004–2008 рр.).
З метою приведення Кримінального кодексу України у відповідність до Кон-венції ООН проти транснаціональної організованої злочинності та Протоколу до неї від 15 листопада 2000 р. Законом України “Про внесення змін до Криміна-льного кодексу України щодо вдосконалення відповідальності за торгівлю людь-ми та втягнення до заняття проституцією” від 12 січня 2006 р. у новій редакції викладено статті 149 і 303 ККУ.
Міністерством юстиції підготовлено проект Закону України “Про біженців і осіб, що заслуговують додаткового чи тимчасового захисту в Україні” з ме-тою введення відповідно до вимог ст.3 Конвенції про захист прав людини і осно-воположних свобод (1950 р.) інститутів додаткового і тимчасового захисту, ви-значення порядку надання, втрати чи скасування статусу біженця, запроваджен-ня гарантій захисту біженців і осіб, які заслуговують додаткового чи тимчасового захисту в Україні.
Для розв’язання проблеми забезпечення житлом категорій населення, які пот-ребують захисту держави, ухвалено Закон України “Про житловий фонд соціа-льного призначення” від 12 січня 2006 р., який набрав чинності з 1 січня 2007 р. На підставі цього закону Уряд підготував для внесення в Парламент України проект Загальнодержавної програми розвитку соціального житла на період 2008–2012 років.
Проте, і це підтверджують результати моніторингу Уповноваженого з прав людини, стан справ у країні щодо забезпечення економічних, соціальних і куль-турних прав змінюється дуже повільно. Тому не випадково за результатами ро-згляду п’ятої доповіді України, який відбувся у листопаді 2007 р., особливе занепокоєння Комітету ООН викликала відсутність ефективного захисту у випадках дискримінації й насильства щодо жінок та проти етнічних і релі-гійних меншин, особливо ромів, кримських татар, біженців з Азії й Африки, а також мусульман і євреїв, небажання правоохоронних органів розслідувати ці випадки належним чином.
Комітет ООН знову підтвердив своє занепокоєння проблемою бідності, тим, що, за офіційними статистичними даними держави, рівень життя 28% її насе-лення нижчий офіційного рівня бідності, мінімальна зарплата не забезпечує належного життєвого рівня робітникам та їхнім родинам, допомога з безро-біття не перевищує 50% прожиткового мінімуму.
Одночасно з цим Комітет ООН повторно наголосив на проблемі насильства в сім’ї і особливо виділив різко зростаючу проблему експлуатації дитячої праці, що понад 400 000 осіб, яким немає 15 років, працюють у тіньовій економіці, зокрема в незаконних копальнях, секс-індустрії та у сфері вуличного жебрацтва, а кілька тисяч дітей живуть на вулиці і є об’єктом свавілля міліції, сексуальної експлуатації та примусової праці, жертвами алкогольної або наркотичної залеж-ності та наражаються на небезпеку зараження захворюваннями.
Гострою залишається проблема переповненості в’язниць, слідчих ізоляторів і центрів для біженців, включаючи медичні відділення для ув’язнених та затри-маних, які страждають на туберкульоз. Комітет ООН висловив надзвичайну стур-бованість високим рівнем епідемії ВІЛ/СНІДу в державі-стороні, у тому числі се-ред жінок, дискримінацією осіб із ВІЛ/СНІДом і людей, що належать до груп ри-зику, таких як працівники секс-індустрії, наркомани та ув’язнені, розголошенням інформації щодо їх ВІЛ-статусу правоохоронними органами, медичними та освітніми установами.
Оцінюючи стан виконання Україною Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, Комітет ООН також висловив нові рекомендації. Особливо слід зазначити про рекомендацію Комітету ООН щодо забезпечення ефективного судового захисту економічних, соціальних і культурних прав, у тому числі шляхом запровадження права на безпосередній індивідуальний доступ до Конституційного Суду України.
Щодо необхідності впровадження для громадян механізму конституційної скарги до Конституційного Суду України неодноразово привертала увагу Упов-новажений з прав людини, направляючи Верховній Раді України свої подання.
Комітет ООН закликав Україну як державу-сторону розглянути питання щодо ратифікації Конвенції ООН про захист прав всіх трудящих-мігрантів та членів їх сімей, а також Конвенції про права інвалідів та Додаткового прото-колу до неї.
На виконання зауважень і рекомендацій, висловлених у п’ятій періодичній доповіді, Україною здійснюються конкретні заходи. Так, у країні триває реалі-зація Міжнародної програми викорінення найгірших форм дитячої праці (МОТІПЕК). 13 лютого 2007 р. Верховна Рада України ухвалила за основу про-ект Закону України “Про Загальнодержавну програму “Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини” на період до 2016 року”. Метою Національного плану дій є визначення шляхів урегулювання питань ефе-ктивного забезпечення і захисту прав дітей з урахуванням Цілей розвитку тися-чоліття та стратегії Підсумкового документа Спеціальної сесії в інтересах дітей ГА ООН “Світ, сприятливий для дітей”.
Проте моніторинг Уповноваженого свідчить про те, що цих кроків недо-статньо для подолання гостроти проблем, на які звернув увагу Комітет ООН. Тому підготовка України до представлення шостої періодичної допові-ді України потребуватиме додаткових скоординованих зусиль держави для виконання рекомендацій і зауважень Комітету.

ІІІ. Виконання Україною зауважень та рекомендацій
Комітету ООН з ліквідації расової дискримінації
У 1997 р. Україною подано об’єднані тринадцяту і чотирнадцяту періодичні доповіді, які було розглянуто Комітетом ООН з ліквідації расової дискримінації у березні 1998 р., у 2000 р. – об’єднані п’ятнадцяту та шістнадцяту періодичні доповіді, які було розглянуто у серпні 2001 р., у 2004 р. – об’єднані сімнадцяту та вісімнадцяту періодичні доповіді, які було розглянуто у серпні 2006 р. Термін подання дев’ятнадцятої, двадцятої та двадцять першої доповідей визначено на квітень 2010 р.
Хід виконання Україною зауважень і рекомендацій Комітету ООН з ліквідації расової дискримінації за наслідками розгляду тринадцятої і чотирнадцятої періодичних доповідей України було прискіпливо проаналізовано Уповноваже-ним у першій Щорічній доповіді про стан дотримання прав людини в Україні і визнано незадовільним.
Представлення Україною до Комітету ООН п'ятнадцятої та шістнадцятої періодичних доповідей та їх розгляд засвідчили, що в країні вжито заходів щодо посилення боротьби з різними формами дискримінації. Зокрема, Верховною Ра-дою України в січні 2000 р. ухвалено Закон України “Про біженців”, у січні 2001 р. — Закон України “Про громадянство України”, у квітні 2001 р. – Кри-мінальний кодекс України (ст. 161) і Закон “Про політичні партії в Україні” (ст. 5), які забороняють пропаганду расової й етнічної ненависті та створення організацій і політичних партій, які засновуються на принципах расової ненавис-ті чи дискримінації, у червні 2001 р. — Закон України “Про імміграцію”. В Україні, зрештою, була скасована смертна кара, запроваджено систему апеляцій-них судів, яка дає змогу більш ефективно захищати права, зокрема і національ-них меншин, подальшого розвитку набуло надання освітніх послуг мовами кіль-кох національних меншин.
Водночас Комітет ООН наголосив, що основні проблеми щодо виконання Україною зобов'язань, передбачених Міжнародною конвенцією про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, зберігаються і надалі. Цей висновок збігся із критичною оцінкою ситуації Уповноваженим з прав людини, яка була представ-лена ще у першій Щорічній доповіді.
Уповноважений вважає за необхідне привернути увагу до того, що Комітет ООН не отримував жодного повідомлення від окремих осіб, які перебувають під юрисдикцією держави-учасниці, попри те, що держава-учасниця визнала передба-чені ст.14 повноваження Комітету ООН щодо права приймати і розглядати скарги окремих осіб чи їх груп. Проте це свідчить не про відсутність порушень положень Конвенції в країні, а насамперед про недостатню поінформованість громадськості з цього питання.
Оскільки проблемні питання щодо виконання Україною зобов'язань за Між-народною конвенцією про ліквідацію всіх форм расової дискримінації продов-жують зберігатись і загострюватись, Комітет ООН рекомендував Україні, зокре-ма, вжити всіх відповідних законодавчих заходів, щоб положення Конвенції по-вністю відбити в національному законодавстві. Комітет наголосив на важливості відповідної заборони та покарання за вчинки расової сегрегації й дискриміна-ції, незалежно від того, скоїли їх окремі особи чи групи осіб.
Україні було запропоновано внести до своєї наступної періодичної доповіді інформацію про подані скарги, розпочате розслідування та судове переслідуван-ня, а також про кримінальні й цивільні санкції, застосовані у справах щодо по-рушень, в основі яких лежить расова дискримінація, зокрема, результати розс-лідування за скаргами, доведеними до відома Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Також країна мала вжити негайних і ефективних заходів задля припинення зловживань стосовно ромів та будь-яких тенденцій щодо на-вішування ярликів на певні етнічні групи, огульних звинувачень, стереотипних уявлень, оскільки це може призвести до того, що працівники міліції та міграційні служби, а також засоби масової інформації й суспільство загалом оцінюватимуть ті чи інші групи населення за ознакою їх расової належності.
На виконання зауважень і рекомендацій Комітету ООН Україною було зроб-лено ряд важливих кроків у сфері реформування законодавства з метою приве-дення його у відповідність до положень конвенції. Зокрема, у вересні 2001 р. указом Президента України за Державним комітетом України у справах на-ціональностей і міграції закріплено функції центрального органу державної влади, який реалізує державну політику у сфері міжнаціональних відносин.
У січні 2002 р. Україна приєдналась до Конвенції про статус біженців 1951 р. і Протоколу про статус біженців 1967 р. У травні 2003 р. вдруге було ратифіковано Європейську хартію регіональних мов або мов меншин. У вере-сні 2003 р. урядом було затверджено Програму соціально-духовного відро-дження ромів України на період до 2006 р., відповідно до якої впроваджені спе-ціальні методики навчання дітей ромської національності з урахуванням тради-цій їх виховання і побуту, надано ряд пільг: безплатне харчування, медичне об-слуговування, запроваджені факультативні курси з історії, культури і традицій ромів. З метою реалізації положень Європейської хартії у 2005 р. введена держа-вна програма фінансової підтримки заходів з реалізації її положень, на що з держбюджету було виділено близько 1 млн грн. Урядом затверджено і реалізо-вано Комплексні заходи з розвитку культур національних меншин України на період до 2005 року, зокрема заходи з підтримки збереження культурної спа-дщини кримських караїмів і кримчаків.
У липні 2004 р. розпочав роботу пункт тимчасового тримання біженців у Оде-ській області. Триває будівництво такого ж пункту в Київській області. У травні 2005 р. були внесені зміни до статей 9, 13 Закону України “Про біженців”, якими скасовано максимальний термін подання заяви про надання статусу біженця та подовжено термін розгляду таких заяв.
Водночас, як засвідчив моніторинг Уповноваженого, рекомендації Комі-тету щодо посилення судового переслідування за злочини, пов’язані з расовою дискримінацією, Україною не були виконані. В органах МВС збереглася тенде-нція щодо кваліфікації злочинів стосовно іноземців та представників меншин на расовій основі як проявів хуліганства. Як наслідок, офіційні статистичні дані щодо подібних злочинів відсутні. З іншого боку, у суспільстві відбувається зро-стання актів вандалізму щодо могил, проявів ксенофобії та расизму, зростає кі-лькість насильницьких дій на расовому підґрунті, у тому числі вбивств.
У розгляді Комітетом ООН сімнадцятої та вісімнадцятої періодичних до-повідей України у серпні 2006 р. узяла участь делегація Уповноваженого з прав людини, яка поінформувала про результати незалежного моніторингу, здійсненого Уповноваженим, виконання Україною зауважень та рекомендацій Комітету та про збереження негативних тенденцій у суспільстві щодо проявів расової дискримінації та расизму. Комітет ООН також було поінформовано про спільний проект Уповноваженого з прав людини з Верховним комісаром ОБ-СЄ у справах національних меншин щодо моніторингу дотримання прав на-ціональних меншин в Україні, який проведено у шести регіонах України, ма-теріали якого було використано при підготовці Спеціальної доповіді Уповно-важеного про стан дотримання і захисту прав національних меншин в Укра-їні, яка була надана кожному члену Комітету ООН.
Членам Комітету ООН було надано збірник “Заключні зауваження і рекомен-дації конвенційних органів ООН”, виданий трьома мовами за ініціативою Упов-новаженого з прав людини, який було високо оцінено головою Комітету ООН. Крім того, голова Комітету ООН зазначив, що оцінка Уповноваженим ситуації в Україні щодо виконання зобов’язань за Конвенцією в багатьох питаннях збіга-ється з позицією Комітету ООН.
Делегація Уповноваженого також представила Спеціальну доповідь Уповно-важеного з прав людини “Стан дотримання і захисту прав громадян України за кордоном” та поінформувала про прийнятий на основі цієї доповіді план дій Ка-бінету Міністрів України. Ця доповідь уперше у міжнародній практиці комплек-сно порушила проблеми прав трудових мігрантів. Вона надала можливість чле-нам Комітету ООН ознайомитись із ситуацією з дотриманням прав українських мігрантів у ряді держав–учасниць Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації.
У своїх заключних зауваженнях до сімнадцятої та вісімнадцятої періодичних доповідей України Комітет ООН відзначив певний прогрес у законодавчій сфері, зокрема, подання до Верховної Ради України законопроекту про поправки до Закону України “Про національні меншини”, в якому визнається право пред-ставників національних меншин на використання своїх традиційних імен і націо-нальних мов; скасування у Законі України “Про біженців” обмежувальних тер-мінів для подання клопотань про надання притулку тощо.
Зазначалось, що, починаючи з 2004 р., в Україні за підтримки Європейського Союзу реалізується проект “Захист прав ромів в Україні і забезпечення їх до-ступу до правосуддя”. У межах цього проекту працюють 15 ромських правоза-хисних центрів у різних регіонах України, зокрема у Вінницькій, Волинській, Черкаській, Донецькій, Херсонській областях, у м.Києві. Лише протягом 2006–2007 рр. до цих центрів звернулися за правовою допомогою близько однієї тисячі ромів.
У березні 2007 р. запрацював Державний комітет у справах національно-стей та релігій – правонаступник Державного комітету у справах національнос-тей та міграції. До його завдань, зокрема, належить розгляд заяв про надання по-літичного притулку та боротьба з расизмом і расовою дискримінацією.
Водночас Комітет ООН підтвердив збереження в Україні певних негативних тенденцій у забезпеченні прав людини, що базуються на зобов’язаннях України відповідно до Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дис-кримінації, та у своїх заключних зауваженнях і рекомендаціях запропонував вжити невідкладних заходів для поліпшення ситуації. Так, Комітет висловив сту-рбованість відсутністю офіційного визнання меншини русинів, попри їхні наявні етнічні особливості. Тому Комітет рекомендував Україні вивчити питання про визнання русинів національною меншиною.
Також Комітет ООН з ліквідації расової дискримінації висловив стурбованість відсутністю випадків порушення кримінальних справ за ст.191 Кримінального кодексу щодо злочинів, вчинених стосовно іноземців.
Незалежний моніторинг, здійснений Уповноваженим щодо стану вико-нання Україною зауважень і рекомендацій Комітету ООН за наслідками роз-гляду сімнадцятої та вісімнадцятої періодичних доповідей, свідчить, що, по-при вжиті заходи, в суспільстві наростають негативні тенденції щодо про-явів ксенофобії, релігійної, національної і расової нетерпимості. Спостеріга-ється тенденція збільшення протягом останніх років кількості випадків на-сильства та вандалізму на релігійному, етнічному та расовому ґрунті.
У 2006 р. зареєстровано понад 60 випадків насильства стосовно іноземців на расовому ґрунті, передусім африканців, зокрема арабів, вихідців із Далекого Сходу, з-поміж яких семеро осіб було вбито. У 2007 р. кількість таких нападів перевищила 80. Протягом 2006–2007 рр. зафіксовано 92 акти наруги над могила-ми, в тому числі сім випадків пошкодження святинь та надгробків у місцях похо-вань. Така ситуація викликала потребу у створенні у 2007 р. у складі СБУ та МВС відповідних підрозділів щодо правопорушень на расовому, етнічному та релігійному ґрунті.
Ці тенденції свідчать про серйозні прогалини в державній політиці щодо про-тидії дискримінаційним явищам у суспільстві, а також щодо забезпечення прав національних меншин. Зважаючи на актуальність цих питань, Уповноваже-ний найближчим часом представить Верховній Раді України Спеціальну до-повідь щодо стану забезпечення прав національних меншин в Україні, підго-товлену на основі власного моніторингу.
ІV. Виконання Україною зауважень та рекомендацій
Комітету ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок
У 1996 р. Комітет ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок розглянув третю періодичну доповідь України. У січні 1999 р. Україною подано об’єднані четверту і п’яту доповіді, які було розглянуто у червні 2002 р. У 2005 р. було подано шосту періодичну доповідь України, яка поки що не розглянута.
Приділяючи значну увагу питанням ґендерної рівності, Уповноваженим ще у першій Щорічній доповіді було проаналізовано стан виконання зауважень та ре-комендацій Комітету ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок за наслідками розгляду третьої періодичної доповіді України.
Треба зазначити, що з метою виконання Україною зобов’язань відповідно до Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок була здій-снена низка конкретних кроків щодо забезпечення ґендерної рівності в країні, зокрема:
– у 1999 р. Верховною Радою України ухвалено Декларацію про загальні за-сади державної політики стосовно сім'ї та жінок, де було передбачено під-вищення ролі жінок в економічному, політичному, соціальному, культурному та духовному житті країни;
– у 2001 р. ухвалено Сімейний кодекс України, який закріпив рівні права та обов'язки жінок і чоловіків у вирішенні сімейних питань;
– у квітні 2001 р. видано Указ Президента України “Про підвищення соці-ального статусу жінок в Україні”;
– прийнято новий Національний план дій на 2001–2005 роки, який повніс-тю відповідав контексту Пекінської платформи дій щодо забезпечення прав жінок;
– у 2001 р. ухвалено Закон України “Про попередження насильства в сім'ї”, створені кризові центри та притулки для соціальної реабілітації жінок і ді-тей – жертв насильства;
– у 2002 р. затверджена Комплексна програма боротьби з торгівлею лю-дьми на період 2002–2005 років, де головну увагу було приділено трьом напря-мам: запобіганню торгівлі людьми, судовому переслідуванню за цей злочин і реабілітації його жертв.
Проте під час розгляду об’єднаних четвертої та п’ятої періодичних допо-відей у червні 2002 р. поряд з відзначенням позитивних змін у країні щодо лікві-дації дискримінації жінок Комітетом ООН було наголошено, що, попри закріп-лення у національному законодавстві положень Конвенції, у суспільстві збері-гаються прояви прямої та непрямої дискримінації жінок. Це стосується рівня оплати праці у галузях, де домінує праця жінок, високого рівня безробіття, особ-ливо серед жінок старшого віку, проявів побутового насильства, випадків торгів-лі жінками та дівчатами, істотної диспропорції участі жінок в органах державної влади та місцевого самоврядування на керівних посадах, а також у парламенті країни.
Результати моніторингу Уповноваженого з прав людини збігаються із цими зауваженнями. На думку Уповноваженого, головна проблема, до якої справед-ливо привернув увагу Комітет ООН у своїх зауваженнях, це невідповідність між проголошеними правами жінок та їх практичним дискримінаційним становищем у суспільстві. Це відбувається внаслідок не тільки домінування стереотипів щодо відмінностей у соціальних ролях жінок і чоловіків, а й руйнівного впливу ринко-вих реформ, що призвели до масової бідності та унеможливлення для жінок реа-лізації законодавчо закріплених прав значно більшою мірою, ніж для чоловіків. Ці стереотипи залишаються укоріненими, зокрема в українській мові (наприклад, у нерівноправному вживанні іменників чоловічого та жіночого роду), та функці-онують у суспільних відносинах, тоді як у сучасних англійській, французькій, іспанській, німецькій та ряді інших мов ці терміни вживаються на паритетних засадах.
Уповноважений повністю підтримує позицію Комітету ООН, який у своїх рекомендаціях за результатами розгляду четвертої і п’ятої періодичних допові-дей України наполягає на необхідності застосування пункту 1 ст.4 Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок стосовно тимчасових спеціаль-них заходів, спрямованих на прискорення встановлення фактичної рівності між чоловіками та жінками. Лише цей шлях, який, на жаль, поки що недостатньо сприймається в суспільстві і у владі, дасть змогу значно поліпшити ситуа-цію.
Моніторинг Уповноваженого засвідчує, що Україна активно вживає заходів для виконання зауважень Комітету ООН за результатами розгляду четвертої і п’ятої періодичних доповідей України.
Так, значним кроком у забезпеченні вимог Конвенції ООН стало прийнят-тя Верховною Радою України у вересні 2005 р. Закону України “Про забезпе-чення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”. Зокрема, цим законом забезпечення рівної участі жінок і чоловіків у прийнятті суспільно важливих рі-шень визнано основним напрямом державної політики, а ст.6 цього закону забо-ронено дискримінацію за ознакою статі. Метою закону стало створення держав-ного механізму забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків. Слід зазначити, що у ст.7 цього закону Уповноважений Верховної Ради України з прав людини визначений серед органів, наділених повноваженнями у сфері забезпечен-ня рівних прав і можливостей жінок і чоловіків. Відповідно до ст.9 закону Упо-вноважений у рамках здійснення контролю за додержанням прав та свобод людини і громадянина здійснює контроль за дотриманням рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.
Також на виконання взятих Україною зобов’язань урядом країни були перед-бачені додаткові гарантії щодо працевлаштування окремих категорій населення, які потребують соціального захисту, у тому числі жінок, що мають дітей до шес-ти років, одиноких матерів, жінок, що мають дітей до 14 років чи дітей-інвалідів. Гарантії забезпечуються шляхом бронювання для таких категорій до 5% загаль-ної кількості робочих місць. Вжиті заходи дали змогу досягти протягом останніх років стійкої тенденції до поступового зменшення кількості безро-бітних жінок у загальній кількості безробітних.
У країні заохочується активна участь жінок у діяльності громадських органі-зацій, зокрема діють близько 50 всеукраїнських і міжнародних жіночих організа-цій та близько 1500 регіональних. При уряді забезпечується робота консультати-вно-дорадчого органу – Ради з рівних прав жінок і чоловіків, у країні створено інститут ґендерних радників.
З метою подолання насильства в сім’ї 26 квітня 2003 р. Урядом України за-тверджено Порядок розгляду заяв та повідомлень про вчинення насильства в сім’ї або його реальну загрозу, а у травні 2003 р. Верховною Радою України при-йнято Закон “Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні пра-вопорушення щодо встановлення відповідальності за вчинення насильства в сім'ї або невиконання захисного припису”, яким закріплені засади запобігання насильства в сім'ї. У країні створено понад 30 кризових центрів і центрів медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім'ї.
За наслідками подання Уповноваженого з прав людини Президентові Укра-їни від 29 грудня 2001 р. Верховною Радою у квітні 2004 р. було ратифіковано Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності, Про-токол про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї та Протокол проти незаконного ввозу мігрантів по суші, морю і повітрю.
У березні 2005 р. у Міністерстві закордонних справ України створено Центр допомоги громадянам України за кордоном з метою організації роботи, спрямованої на зменшення можливих негативів, ліквідації правового нігілізму в питаннях працевлаштування за кордоном, проведення попередньої інформацій-но-роз'яснювальної роботи, а також надання правової допомоги громадянам України, які працюють за кордоном. У правоохоронних органах створені спеці-альні підрозділи для боротьби із злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми.
Важливим кроком стала ратифікація Україною у вересні 2006 р. переглянутої Європейської соціальної хартії.
Проте, на думку Уповноваженого, цих дій Кабінету Міністрів та Верховної Ради недостатньо для того, щоб зламати існуючі у суспільстві стереотипи щодо ролі жінок у суспільстві та реалізації державної політики паритетного забезпе-чення прав і свобод жінок і чоловіків. Передусім це пов'язано з критично низь-кою кількістю жінок у парламенті та на посадах, від яких залежить визначення напрямів державної політики.
Уповноважений з прав людини впевнена, що змінити ситуацію на краще можна, зокрема, і шляхом застосування позитивної дискримінації, яка дала б змогу значно збільшити участь жінок у роботі парламенту й уряду та в ор-ганах місцевого самоврядування. Інакше економічна бідність, низький соціа-льний статус жінок, недовіра до жінки як до політика та відсутність полі-тичної волі у владних органів країни і надалі зберігатимуть існуючий дис-кримінаційний статус жіноцтва в Україні.
Уповноважений занепокоєна тим, що зберігається високий рівень насильства стосовно жінок, майже кожне третє звернення до міліції пов’язане з ґендерним насильством у сім’ї. Проте застосування штрафу як виду адміністративного по-карання за насильство в сім'ї, де жінка часто матеріально залежить від чоловіка, негативно впливає передусім на постраждалих, тому необхідні інші заходи впли-ву та соціальної реабілітації винних.
Уповноваженим здійснюється постійний моніторинг дотримання рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, який свідчить: лише усуненням на-самперед соціально-економічних причин, що ставлять значну частину суспі-льства в нерівне становище порівняно з іншою, від чого страждає передусім жінка, яка опиняється у нерівному становищі порівняно з чоловіком, – дося-гти кардинальних змін неможливо.

V. Виконання Україною зауважень та рекомендацій
Комітету ООН з прав дитини
Україна подала до Комітету ООН з прав дитини у 1994 р. першу періодичну доповідь України, яку було розглянуто у листопаді 1995 р., у 1999 р. – другу пері-одичну доповідь, яку розглянуто у вересні 2002 р. Термін подання у Комітет об’єднаної третьої та четвертої доповідей визначено на вересень 2008 р.
Комітет з прав дитини є конвенційним органом ООН, перед яким Україна зві-тувала вже двічі як незалежна держава про виконання Конвенції про права ди-тини 1989 р. Тому заключні зауваження і рекомендації цього Комітету ООН, мабуть, найкраще дають можливість побачити вплив наслідків соціально-економічних трансформацій у суспільстві на забезпечення прав дитини.
Не випадково у своїх зауваженнях вже до першої періодичної доповіді Украї-ни у листопаді 1995 р. Комітет ООН безпосередньо підкреслив, що соціальні зміни та викликана ними глибока економічна криза призвели до того, що стано-вище багатьох дітей погіршилося внаслідок дедалі більшого зубожіння й безро-біття їх батьків. Крім того, Україна стикається з великими труднощами в усунен-ні наслідків лиха, спричиненого Чорнобильською катастрофою, зокрема наслід-ків для довкілля, фізичного та психологічного здоров’я населення, передусім ді-тей.
У країні було здійснено низку заходів щодо виконання зауважень і рекомен-дацій Комітету ООН за наслідками розгляду першої періодичної доповіді. Так, Верховною Радою України було ухвалено закони:
– “Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям” (червень 2000 р.);
– “Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам” (листопад 2000 р.);
– “Про охорону дитинства” (квітень 2001 р.);
– “Про соціальну роботу з дітьми та молоддю” (червень 2001 р.);
– “Про попередження насильства в сім’ї” (листопад 2001 р.), яким, зокре-ма, забороняються тілесні покарання в школах, навчальних закладах і родині (листопад 2001 р.);
– про ратифікацію Конвенції №182 Міжнародної організації праці про за-борону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці (жо-втень 2000 р.);
– Сімейний кодекс України (2002 р.), де законодавчо закріплено право ди-тини самостійно звертатися до суду: кожен учасник сімейних відносин, який досяг 14 років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом своїх прав або інтересів. Це стало значним досягненням держави у сфері забез-печення права дітей на захист від жорстокого поводження і всіх форм насильст-ва.
Також були ухвалені закони з освітянських проблем, які безпосередньо сто-суються права дітей на доступну освіту
З липня 2001 р. у рамках програми технічної співпраці з МОП здійснюється проект “Міжнародна програма з викорінення найгірших форм дитячої праці в Україні” відповідно до Меморандуму про взаєморозуміння між МОП і Урядом України, підписаного 10 червня 2002 р. Метою проекту є підтримка дій України, спрямованих на виконання положень Конвенції МОП №182 про заборону та не-гайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці.
Проте, на думку Уповноваженого, члени Комітету ООН під час розгляду першої доповіді ще не мали можливості побачити усю глибину кризових явищ в Україні та їх впливу на стан виконання державою зобов’язань за Кон-венцією передусім і тому, що навіть державна влада країни на той час не пе-редбачала наслідків для прав людини від тих перетв
Вся інформація

Корупція має бути помічена